Вихователі та вчителі дитячих садків одними з перших помічають і розпізнають ознаки насильства. Наприклад, вчителі початкових класів мають унікальну можливість постійно спостерігати за спілкуванням дитини з однокласниками та особливостями розвитку, які сімейний лікар або стоматолог не помітили б під час короткого візиту.
Педагоги повинні бути готові допомогти учням, які зазнають домашнього насильства або знущань з боку однолітків.
ВАГОМІ ОЗНАКИ НАСИЛЬСТВА
Ознаки схожі на ознаки насильства не обов’язково означають, що учень дійсно зазнає насильства, але правильно сформульовані питання та створення безпечного середовища для відвертої розмови можуть допомогти підтвердити або спростувати припущення. Важливо формулювати запитання відповідно до віку та зрілості учня, щоб він міг на них відповісти.
Діти дошкільного віку та учні початкових класів ще не володіють необхідним словниковим запасом, щоб говорити про насильство або розуміти його, тому слід уникати складних понять, а запитання мають бути простими та зрозумілими. Відкриті запитання, на які не можна відповісти «так» чи «ні», найкраще підходять для того, щоб завоювати довіру дитини. Деталі уточнюються за допомогою закритих запитань. Краще починати говорити, не визнаючи, що щось викликало у вас тривогу. Наприклад, розмова про їжу та харчування вдома ― хороший спосіб почати розмову для порозуміння, якщо батьки не піклуються про дитину.
Приклади запитань для дітей:
- Схоже, ти не хочеш йти додому. Чому?
- Я помітила у тебе на руці великий синець. Розкажи мені, як це сталося?
- Іноді дорослі кажуть дітям робити те, чого вони не хочуть. Що ти про це думаєш?
- Я помітила плями на твоїй білизні. Як ти думаєш, звідки вони могли взятися?
- Розкажи, що ти зазвичай їси на вечерю.
- Коли ти востаннє їв/-ла?
- Що роблять твої батьки, коли ти їх не слухаєшся?
Ви можете поговорити з підлітками трохи конкретніше і поставити прямі запитання. Цілком ймовірно, що вони вже вміють розпізнавати насильство і можуть точно його назвати.
Важливо! В учня може скластися враження, що в його/її особисте життя втручаються, тому необхідно пояснити, що його/її благополуччя дуже важливе для його/її навчання і що інтерес вчителів до цього є абсолютно нормальним.
Приклади запитань для підлітків:
- Чи хтось вдома тебе б’є, штовхає, копає ногами або завдає інших фізичних травм?
- Чи примушують тебе до сексуальних дій вдома?
- Чи один з батьків вдома ображає іншого?
- Чи достатньо в будинку їжі, необхідного одягу, засобів гігієни? Чого не вистачає?
- Коли це почалося?
- Як часто ви з цим стикаєтесь?
- Чи маєш ти можливість відпочити вдома або звернутися до дорослого, коли відчуваєш емоційні труднощі? Чого не вистачає?
- Чи були спроби покращити ситуацію вдома? Яким був результат?
Усі випадки домашнього насильства над учнями є індивідуальними. Іноді найбільш помітними є фізичні симптоми, іноді ― психологічні. Якщо помічено проблеми з поведінкою, зовнішнім виглядом, здоров’ям, які можуть бути спричинені домашнім насильством, необхідно діяти негайно і діяти на випередження. Цілком можливо, що дитина буде більш схильна розповісти про пережите насильство педагогу, якому вона довіряє, ніж члену родини, лікарю чи іншій особі. Слід детально описати всі тривожні ознаки поведінки учня, сліди на тілі, інші зовнішні ознаки, усні свідчення. Докази також можна зафіксувати на мобільний телефон.
Якщо виявиться, що учень зазнає насильства, необхідно негайно поінформувати про це відповідальних працівників школи та повідомити поліцію за екстреним номером 112 або Державну службу з питань захисту прав дитини та усиновлення. Якщо ви вирішите це зробити, ви повинні проінформувати учня про політику та процедури, що діють у школі, а також про те, чого можна очікувати від інших установ, залучених до процесу.
ДОДАТКОВА ДОПОМОГА У ВИПАДКУ НАСИЛЬСТВА
Навіть коли інформація про домашнє насильство передається іншим установам, роль школи все одно залишається вирішальною. Керівники шкіл, соціальні педагоги, вчителі та інші співробітники можуть зробити дещо, щоб учні, які зазнали домашнього насильства, почувалися безпечніше і мали більше можливостей для розвитку.
Коли дім не є безпечним місцем для того, щоб розвивати свої хобі чи навіть виконувати домашні завдання, оскільки всі зусилля зосереджені на забезпеченні безпеки себе та своїх близьких, учень не може повністю реалізувати свій потенціал. Школа не в змозі контролювати, чому дитина приділяє увагу, коли повертається додому, але вона може сприяти навчанню в школі. Діти, які зростають у насильницькому середовищі, можуть бути не в змозі вчасно підготуватися до оцінювання, і вчителі повинні враховувати це і надавати додаткові консультації або більше часу на виконання завдання, якщо це необхідно. Позашкільні гуртки та заходи – це чудовий спосіб не лише надати формальну причину повернутися додому не одразу після школи, а й створити простір для самостійного навчання. У такому місці учні перебувають у безпеці і можуть безперешкодно виконувати домашні завдання, відпочивати.
Багато молодих людей, які зазнали насильства, страждають від низької самооцінки та труднощів у навчанні, тому вчителям важливо допомогти учням знайти та розвинути свої сильні сторони. Це можна зробити, запропонувавши участь у позакласних заходах і конкурсах, пов’язаних з певною сферою, подавши більше статей, досліджень чи інших матеріалів на тему, що цікавить. Найпростіший спосіб висловити підтримку ― похвалити за досягнутий прогрес, що покаже учневі, що його зусилля не є безплідними і не залишилися непоміченими.
ЕМОЦІЙНА ПІДТРИМКА
Надання емоційної підтримки також пов’язане із забезпеченням доступу до навчання. Підтримка учнів однаково необхідна у випадку домашнього насильства та булінгу в школі.
Фахівці вже давно працюють над тим, щоб змінити ставлення суспільства до домашнього насильства, але воно все ще асоціюється з соромом, і учні часто його відчувають. Вони можуть соромитися гірших умов життя, поведінки батьків, шкідливих звичок (наприклад, алкоголізму), ніж інші учні. Учень повинен мати можливість без остраху звернутися до шкільного психолога або соціального працівника.
Важливо! Шкільні психологи чи соціальні працівники часто є людьми менш знайомими, ніж вчителі, з якими молоді люди мають більш близькі стосунки. Тому вчителі повинні не лише відсилати до інших фахівців, а й самостійно пропонувати поговорити, вислухати й дати пораду, якщо це можливо. Не виключено, що учень спочатку тонко натякне на свої труднощі, таким чином перевіряючи реакцію вчителя та оцінюючи, чи може він йому довіряти. Важливо, щоб викладач, який помітив такі натяки, проявив ініціативу і турботу, розповів про всі можливості звернутися по допомогу, в тому числі про телефонні лінії емоційної підтримки для молоді.
